Навичка, якої не вчать у школі і яка при цьому впливає на все: на психічне здоров’я, на стосунки, на здатність справлятись із труднощами – це вміння просити про допомогу.
Якщо дитина не просить про допомогу — це майже ніколи не тому що допомога їй не потрібна, а тому що вона навчилась, що просити – небезпечно.
Для когось — «мене засміють», «скажуть, що я слабкий/-а», для когось — «дорослий засмутиться або розсердиться» або «я вже просив/-ла, і мені не допомогли, навіщо повторювати».
Всі ці «небезпечно» – результат досвіду. Дитина просила і отримала реакцію, яка навчила її, що краще мовчати і справитися самостійно.
Буває, що батьки передають переконання «не проси, справляйся сам/-а» — не словами, а поведінкою. Наприклад, коли мама не просить про допомогу або тато каже «я сам розберусь» — дитина бачить так і треба.
Коли на прохання дитини реагують з роздратуванням або «ти вже великий/-а, сам/-а думай» — дитина запам’ятовує, що її потреби не важливі для інших.
Як формувати навичку просити про допомогу:
Просіть про допомогу вголос у присутності дитини. Коли дитина бачить, що дорослий просить і нічого страшного не відбувається — вона розуміє, що це безпечно.
Реагуйте на прохання тепло і без роздратування. Те, як ви реагуєте на прохання дитини сьогодні визначає, чи прийде вона до вас завтра, через рік, через десять років.
Нормалізуйте звернення по підтримку.
Дитина повинна знати, якщо вона не може або не хоче говорити з вами — є інші безпечні місця – шкільний психолог, дорослий, якому вона довіряє або Гаряча лінія.
Контакти Національної гарячої лінії для дітей та молоді:
116 111 або 0 800 500 225
Telegram: СHL116111
Instagram: сhildhotline_ua
Дитина, яка вміє просити про допомогу — захищена тому що вона знає з проблемами не варто бути на самоті.