Дитина не розповідає батькам про те, “що сталося”, тому що, можливо, думає:
- Батьки все одно не повірять
- Я впораюся САМА.
- НЕ ВВАЖАЮ ЦЕ ВАЖЛИВИМ.
- БАТЬКИ розсердяться.
- батьки засмутяться.
- БАТЬКИ ВСЕ ОДНО НЕ ЗАХИСТЯТЬ.
- БАТЬКИ розчаруються.
- БАТЬКИ потім замучать контролем, питаннями, тривогою або порадами.
- батькам (або одному) ЗАШКОДИТЬ РОЗПОВІДЬ.
- батькам все одно НЕ ЦІКАВО
Що ми можемо робити:
- Любити безумовно та безоцінно
- Вчитися контейнувати емоції дитини
- Намагатися, якщо дитина хоче говорити – слухати, не перебиваючи і не даючи порад, доки не попросить.
- Пам’ятати, що життя дитини це не тільки навчання.
- Усвідомлювати, що дитина спирається на нашу дорослість, силу і стійкість – якщо вона відчуває, що ми – дорослі і сильніші за будь-який її біль, істерику, страх – їй легше нам довіритися.
- Самим пам’ятати і нагадувати дитині – що помилки – частина успіху та досвіду.
- Дитина для нас важлива, незалежно від її успішності та незручності. Дитина не стане менш цінною, якщо вона закричить в “неналежному місці”, якщо ми дізнаємося, що вона програла в змаганнях чи не здала контрольну роботу.
- При всій втомі і завантаженості – намагатися створювати домашні ритуали – хвилинки близькості. Цікавтеся як минув її день, що її засмутило, а що потішило.
- Займатися своїм потенціалом, щоб не залежати від успішності дитини.
- Говорити про те, що для вас неймовірно важлива безпека і стан дитини.
- Пам’ятати, що для дитини часто не очевидна наша Любов – намагатися її проявляти словами та діями.
- Поважати вибір дитини, її погляди та цінності.